Словник української мови (1927)/диво
| ◀ дивно | Словник української мови Д диво |
дивовижа ▶ |
|
Ди́во, ва, с. 1) Диво, чудо; странное, удивительное или редкое явление. Кілько світа, тілько й дива. Ном. № 2385. Такі дива руками його робляться. Єв. Мр. VI. 2. Таку пісню чорнобрива в степу заспівала: зілля дива наробило — тополею стала. Шевч. 18. Велике диво — опеньки! Ном. № 5536. Там дива такого на ярмарку, що й за тиждень не передивишся. Лебедин. у. Ди́во! Удивительно. Диво, що добре вбрався, коли такий багач! На ди́во. На диво, на удивление. На диво була в Череваня дочка. К. ЧР. 48. Не в ди́во. Не в диковину. Твоє пиво та й не в диво, дивні мені слова твої. Лавр. 111. Ди́вом дивува́тися. Сильно удивляться, изумляться. Драг. 3. То тогді то у городі у Лебедені царі і князі великим всі дивом дивували. Макс. (1849). 88. Тоді б кругом уста веселі піснями бога прославляли, а чужеземниї народи великим дивом дивували. К. Псал. 294. То всі тоді козаки дивом дивували, що по якому Чорному морю, по бистрій хвилі потопали, а ні одного козака з межи війська не втеряли. Макс. (1849). 52. *З до́брого ди́ва. Безпричинно, неосновательно, из-за пустяков. Отак, з доброго дива, посварились люде. З доброго дива напавсь на мене. Звен. у., Пальчик. Ефр. *Не могти́ з ди́ва ви́йти. Не наудивляться. Гарні шинкарівни з дива не могли вийти, що знайшовся козак не податливий на їх принади. Лепкий. 2) Род хоровода. Грин. III. 114. Ум. Дивце́. О. 1862. X. 31.