Словник української мови (1927)/дзвіниця
| ◀ дзвінець | Словник української мови Д дзвіниця |
дзвіничний ▶ |
|
Дзвіни́ця, ці, ж. 1) Колокольня. Як в Кийові на дзвіниці черці в дзвони дзвонять, так в Полтаві перекупки на місті гуторять. Ном. № 13445. 2) = Ве́жа 3. Гол. I. Об'ясн. к рис. 21. О. 1861. XI. Св. 36. Ум. Дзвіни́чка.