Словник української мови (1927)/дзвеніти
◀ дзвеніння | Словник української мови Д дзвеніти |
дзвенкач ▶ |
|
Дзвені́ти, ню́, ни́ш, гл. 1) Звенеть, звучать. Тілько дзвеніло шкло у вікнах. МВ. I. 132. Голос дзвенить. МВ. I. 110. Чи буде лад, чи не буде: в якому у мене усі дзвенить? Ном. № 13397. 2) Жужжать. Дзвенять трутні. Черкас. у.