Словник української мови (1927)/дерти
| ◀ деррина | Словник української мови Д дерти |
дертий ▶ |
|
Де́рти, деру́, ре́ш (*Западн.: дру, дреш), гл. 1) Разрывать на части, драть. Так дере одежу, що страх. Харьк. у. 2) Сдирать, срывать. З одного вола двох шкур не деруть. Ном. № 7472. 3) Грабить. Гайдамаки дерли народ років, може, з десять, аж мандебурія стала. ЗОЮР. 135. 4) Требовать лишнее; брать взятки. У поліції деруть і тепер так, як дерли і перше. 5) Драть, царапать. Проханий кусок горло дере. Ном. 6) Де́рти горобці́в, ластовеня́т и пр. Разорять гнезда воробьев, ласточек и пр. А ти-б хотів, щоб інститутки горобців дерли та учились мужичих казок? Левиц. Пов. 151. 7) Де́рти го́рло. Сильно кричать. 8) Де́рти крупи́. а) Превращать зерно в крупу посредством жерновов. б) Рождественская игра. О. 1862. IV. 87. 9) Дерка́ч дере́. Коростель кричит. 10) Де́рти о́чі. Лезть в глаза. Як сниться хто з померших, то треба на часточку дати, щоб очей не дерло. Ном. № 287. 11) Де́рти пі́р'я. Обрывать бородки перьев. Усю зіму пір'я дерла — так надокучило, за те подушки м'які будуть. Васильк. у. 12) Обдирать кору деревьев. Лика дерти. Ой як підемо у щирі бори да берестоньку дерти. Мет. 466. 13) Де́рти го́лову. Задирать, поднимать голову. (Кінь) дере вгору головоньку. Нп. 14) — во́вну. Чесать шерсть щеткой с проволочными крючками. Вас. 152. 15) — мур. Приходить в отчаяние. Мати мур дере, в землю вбивається: «Утопила я й твою, й свою головоньку». Г. Барв. 264. 16) Бежать сильно. Я берегом деру. Г. Барв. 314.