Словник української мови (1927)/деренчати
◀ деренчання | Словник української мови Д деренчати |
деренчливий ▶ |
|
Деренча́ти, чу́, чи́ш, гл. 1) Дребезжать. Г. Барв. 26. 2) Жужжать. Увійшов у омшівник, бжола тільки що чути деренчить, ну, ще жива. Черниг. у.