Словник української мови (1927)/гілля
| ◀ гіллюка | Словник української мови Г гілля |
гілляка ▶ |
|
I. Гілля́, лі́, ж. = Гі́лка. Як од гіллі одірвався. Ном. № 3150. Мов одірвалось од гіллі одно-однісіньке під тином. Шевч. 427. Ум. Гі́ллонька, гілля́чка, гілля́ченька. Та повій, вітроньку, підведи гіллоньку. Грин. III. 484. Ото гілляченьки із її рученьки. Рудан. I. 35. Хвалилася біла береза межи дубами своїми гіллячками. Чуб. III. 299.
II. Гі́лля́, ля, с. соб. Ветви. Ой вітер не віє, гілля не колише. Мет. 244. Ой дуб на березу гіллям похилився. Нп. Ум. Гі́ллячко. Дубок і опустив гіллячко. Грин. I. 148.