Словник української мови (1927)/гупнути

by Борис Грінченко

◀ гупля

Словник української мови Борис Грінченко Г гупнути

гупотіти ▶

Київ: Горно, 1927

Гу́пнути, ну, неш, гл. Однокр. в. от гу́пати. 1) Топнуть. 2) Ударить с глухим звуком. Так і гупнув його кулаком по спині. Як гупне у двері, так вони й розлетілись. Чуб. II. 22.