Словник української мови (1927)/гугнити
| ◀ гугниво | Словник української мови Г гугнити |
гугнявий ▶ |
|
Гугни́ти, ню́, ни́ш, гл. 1) = Гугня́віти. Щось гугнить, ніяк його і не второпаєш, що він верзе. Стор. II. 69. Угу, гугнить ворона. Стор. I. 15. 2) Не ясно звучать. Десь далеко гугнив охотничий ріг. Стор. М. Пр. 110.