Словник української мови (1927)/грінка
| ◀ грімучий | Словник української мови Г грінка |
грінчити ▶ |
|
Грі́нка, ки, ж. 1) Ломоть, кусок. Шух. I. 144. Молила сі богу і все пила склінку води і їла грінку хліба на день. Гн. II. 98. 2) Гренок. Ном. № 12291. Просіяне з ушками, з грінками. Котл. Ен. V. 14. 3) Корзинка подсолнечника. Харьк. 4) Пучок орехов на дереве. Оріхи так грінками й висять. Борз. у. 5) До́бру грі́нку уби́ти, пійма́ти. Выиграть что-либо. Ном. № 10594. То же значение грі́нка йому́ впа́ла. Ном. № 10594. Дідону мав він мов за жінку, убивши добру в неї грінку. Котл. Ен. I. 25.