Словник української мови (1927)/голити
| ◀ голина | Словник української мови Г голити |
голитися ▶ |
|
Голи́ти, лю́, лиш, гл. 1) Брить. Багатого і серп голить, а убогого і бритва не хоче. Ном. № 1600. 2) Лоб голи́ти. Брать в солдаты. Прийшов указ лоби голить. Шевч. 591. Употребляется в этом значении и только глагол с дополнением: в москалі́. Прошу собі волі — не дає і в москалі проклята не голить. Шевч. 417.