Словник української мови (1927)/годний
| ◀ годко | Словник української мови Г годний |
годованець ▶ |
|
Го́дний, а, е. 1) Почтенный, достойный, уважаемый, хороший. Четверту доньку видала вже за дударчика, за годного, тверезого капельмайстерчика. Гол. III. 463. Товаришу наш годний та славний. Федьк. 2) Достойный, стоит. Добре само ся хвалить, а злоє похвали не годно. Ном. № 2568. Наживши крівавим потом копійку, поспішав, щоб багатому Терпилові показатись годним його дочки. Котл. НП. 393. Не плач, янгеляточко моє! сліз твоїх вона не годна. МВ. (О. 1862. III. 42). 3) Согласный. Я за тобов іти годна. Гол. IV. 512. *4) — комусь. Достойный кого-нибудь. Ти й Рябкові не годна, отак і знай! Бо й собака так не зробить, як ти. Крим. *5) — до чо́го, на що, зроби́ти. Могущий, кто в состоянии сделать. Сл. Нік.