Словник української мови (1927)/гоготати
| ◀ гоготання | Словник української мови Г гоготати |
год ▶ |
|
Гогота́ти, чу́, чеш и гоготі́ти, чу́, ти́ш, гл. 1) Ржать. А на дворі кониченьки гогочуть. Грин. III. 439. 2) Издавать сильный и продолжительный звук; напр., при отдаленном громе, сильном ветре, сильном пламени. Грім гогоче, а блискавка хмару роздирає. Шевч. 166. Вітер на десять голосів реве і виє, і скиглить, і гоготить. Драг. 72. А наша хата полум'ям палала, і навкруги земля, мов пекло, гоготала. К. МБ. X. 17.