Словник української мови (1927)/говірка
| ◀ говір | Словник української мови Г говірка |
говіркий ▶ |
|
Гові́рка, ки, ж. 1) Выговор, диалект, манера говорить. У литвинів говірка не така, як у нас. Черниг. Пані наша… з себе була висока, огрядна, говірки скорої, гучної. МВ. II. 31. 2) Разговор, говорение. А я хотів би почути говірки женихової. Г. Барв. 328. У тій тихій говірці їм почулася грізна буря. Мир. ХРВ. 115. 3) Пересуды, сплетня. Пішла вже скрізь по селу про його говірка. Полт. Ум. Гові́ронька. Така тиха, така й мова, така й говіронька. Чуб. V. 123.