Словник української мови (1927)/вірно
◀ вірність | Словник української мови В вірно |
вірнозичливий ▶ |
|
Ві́рно, нар. 1) Верно, преданно. З ким вірно люблюся, не наговорюся. Хто вірно кохає, той часто вітає. Ном. № 8757. 2) Искренно. Чого, Насте, вірно плачеш? Гол. I. 70.