Словник української мови (1927)/відрядити

Відряжа́ти, жа́ю, єш, сов. в. відряди́ти, джу́, диш, гл. = Виряжа́ти, ви́рядити. Поставили йому хату й відрядили і нічого не дали. Чуб. Вхопила Ганна свою новішу свитину, побігла до шинкарки, заставила за карбованця і одрядила жида, що привіз сина. Левиц. I. 65. Пошлю послів десятків з п'ять і мушу дари одрядити. Котл. Ен.