Словник української мови (1927)/відпірчувати
| ◀ відпірчити | Словник української мови В відпірчувати |
відпічнути ▶ |
|
Відпі́рчувати, чую, єш, сов. в. відпі́рчити, чу, чиш, гл. Отпороть, высечь. Бідну дитину через стілець та й одпірчать. О. 1862. I. 72.
| ◀ відпірчити | Словник української мови Борис Грінченко В відпірчувати |
відпічнути ▶ |
|
Словник української мови — В
відпірчувати
Борис Грінченко
1927
Відпі́рчувати, чую, єш, сов. в. відпі́рчити, чу, чиш, гл. Отпороть, высечь. Бідну дитину через стілець та й одпірчать. О. 1862. I. 72.