Словник української мови (1927)/відпускати
| ◀ відпуск | Словник української мови В відпускати |
відпуст ▶ |
|
Відпуска́ти, ка́ю, єш, сов. в. відпусти́ти, пущу́, стиш, гл. 1) Отпускать, отпустить. Петра на волю відпустили. Шевч. 2) Отчаливать, отчалить. В тій галері від пристані далеко одпускали, чорним морем далеко гуляли. АД. I. 209. 3) Отпускать, отпустить, ослабить. Оце наївся, треба й очкур відпустити. 4) Разрешать, разрешить (от грехов). Одпусти, боже, гріха, в кого жінка лиха: і моя недобра. Ном. № 9114. *5) Прощать, простить. Тільки разів її безвинно з п'янства свого о горло мало не приправив, що вона мені як цнотливая та повольная малжонка відпустила. Ор. Левицьк.