Словник української мови (1927)/відмовляти
| ◀ відмовляння | Словник української мови В відмовляти |
відмовлятися ▶ |
|
Відмовля́ти, ля́ю, єш, сов. в. відмо́вити, влю, виш, гл. 1) Отвечать, ответить. Чи не закинути ще раз? — То й закиньмо, — одмовив Панько. Левиц. I. 121. 2) Отговаривать, отговорить. Нема того, що любила, і немає, і не буде — одмовили вражі люде. Грин. III. 179. 3) Отказывать, отказать. Уранці йде Олеся дружок збірати; куди вступить, усюди одмовляють. МВ. I. 41. *— кому́ чого́. Отказывать, отказать кому в чем. 4) Отбивать, отбить. Відмовила-сь мого любка від мого порога. Гол. IV. 454. 5) Произносить, произнесть. Молитву відмовляє і про шахрайство гадає. Ном. Жид борухи відмовляє. Ном. № 12157. *Відмовляє молитви священик. Т. Борд. 6) Заговаривать, заговорить (от болезни). Я від вас (пропасниць) знаю, од всіх одмовляю: не мучте бідних христіян. Чуб. I. 121.