Словник української мови (1927)/відкотити

Відко́чувати, чую, єш, сов. в. відкоти́ти, кочу́, тиш, гл. Откатывать, откатить. Він тоді його відкотив аж до лісу. О. 1862. I. 33.

Відкочува́ти, чу́ю, єш, гл. Откочевать. Татаре… одкочували собі геть у… степи. К. Хмельн. 13.