Словник української мови (1927)/відкотити
◀ відкотистий | Словник української мови В відкотити |
відкочувати ▶ |
|
Відко́чувати, чую, єш, сов. в. відкоти́ти, кочу́, тиш, гл. Откатывать, откатить. Він тоді його відкотив аж до лісу. О. 1862. I. 33.
Відкочува́ти, чу́ю, єш, гл. Откочевать. Татаре… одкочували собі геть у… степи. К. Хмельн. 13.