Словник української мови (1927)/відвилювати
| ◀ відвильнути | Словник української мови В відвилювати |
відвилюватися ▶ |
|
Відви́лювати, люю, єш, сов. в. відвильну́ти, ну́, не́ш, гл. 1) Отлучаться, отлучиться на короткое время. Тільки одвильне куди мати, — то вже дитина й долі, упала з полу. Пирят. у. *2) Отвиливать, отвильнуть. Сл. Нік.