Словник української мови (1927)/відати
◀ відання | Словник української мови В відати |
відбабувати ▶ |
|
Ві́дати, даю, єш, (вім, віси́, вість), гл. Знать, ведать. Не вім, за що їм так довіря князь. Стор. МПр. 97. Ніхто того не відає, як хто обідає. Ном. Та коли б я знала, коли б я відала, що засватана буду. Мет.