Словник української мови (1927)/воно
| ◀ вонливий | Словник української мови В воно |
вонпити ▶ |
|
Воно́, його́, мест. 1) Оно. Послухає моря, що воно говорить. Шевч. 9. Употребляется для обозначения неизвестного лица. Хто ж се в мене їх (коноплі) підчистив? Воно й бере, та не заразом, а потрошку… Коли б мені його піймать та провчить, — воно б тоді одсахнулося. ЗОЮР. I. 11. В ласкательном смысле о лицах обоего пола: Гомонить він (чоловік, побравшись) до мене, а я усе мовчу. Воно поміж народом пленталось, та й бачило доволі, дак і говорить до мене, а я усе соромляюсь. Г. Барв. 4. В смысле несколько презрительном: Та де ж таки йому за писаря ставати? Воно ще таке молоде та дурне. *Насмешл. при встрече: Чи не воно? Киев. 2) Оно; это. Воно, бачте, жаліє мене мати. Воно хотять зо мною он що зробити. Як би з ким сісти хліба ззісти, промовить слово, — то воно б хоч і як небудь на сім світі, а все б таки якось жилось. Шевч. 658. Роспитались — аж воно так як раз, що він їх зять. Рудч. Ск.