Словник української мови (1927)/вирва
| ◀ вирачкуватися | Словник української мови В вирва |
вирвання ▶ |
|
Ви́рва, ви, ж. 1) Взятка, побор, всякий несправедливый или лишний побор, напр., при денежной плате еще добавочный отработок. Оце писарь вирви хоче, тим зразу й не дає білета. Борз. у. За десятину землі панові одкосити дві, та ще вивезти десять купок гною, — то се вже гній буде вирва. Лубен. у. Хотіла баба вирви, та усилу сама вирвалась. О. 1862. IX. 114. То Шеверенко Олекса, в перших брат Наталі, здумав вирви домагаться, як москаль медалі. Заморившись, запалившись кинувся із хати, молодую, як ведеться, Талю продавати… Кинули мерщій півкіпник срібний на одплату. Мкр. Н. 29. Три вирви в шию і міх кулаччя. Ном. № 4761. У три ви́рви. В шею. І самого Енея-пана в три вирви вигнали відтіль. Котл. Ен. I. 16. *2) Рытвина. Сл. Тутк.