Словник української мови (1927)/виковувати

by Борис Грінченко

◀ виковування

Словник української мови Борис Грінченко В виковувати

виковуватися ▶

Київ: Горно, 1927

Вико́вувати, вую, єш, сов. в. ви́кувати, кую, єш, гл. Выковывать, выковать. З того заліза він викував плуга. Грин. II. 73. Чого бог не дасть, того і коваль не викує. Ном. № 4284. 2) Кричать, прокричать (о кукушке). Що викувала вже зозуля, — проживай, а більше — шкода, що й бажаєш. Г. Арт. (О. 1861. III. 112).