Словник української мови (1927)/вести
| ◀ веснянкуватий | Словник української мови В вести |
вестися ▶ |
|
Вести́, веду́, де́ш, гл. 1) Вести. Взяла коня за гнуздечку, веде коня у стадницю. Мет. 74. Ти вів народ свій, як отару, жезлом Мойсея та Арона. К. Псал. 2) — го́лос. Петь, тянуть голосом. Лугом іду, голос веду — луже, розвивайся! Мет. Як же він високо веде. 3) — мо́ву. Разговаривать, вести речь. Вони тоді саме вели про його мову між собою. Рудч. Ск. II. 20. 4) — ни́тку. Выводить нитку. 5) — пере́д. Предводительствовать, командовать; быть впереди, во главе. Господарює Хвесиха, у всьому перед веде, а Хвесько слуха її й поважа. Стор. I. 26. На вечорницях… у колядці, ніхто як я перед вела. Стор. I. 133. 6) — поря́док. Распоряжаться. Тобі, мати, порядок вести. Мил. 160. 7) — тано́к. См. Тано́к. *8) — дити́ну. Рожать ребенка. А породілля кричить на печі: ой, бабусю, рятуяте! Ой, як трудно вести дитину. Коли-б це привести, та й більше ніколи в світі не хочу. Крим.