Словник української мови (1927)/верховина
| ◀ верховик | Словник української мови В верховина |
верховинець ▶ |
|
Верхови́на, ни, ж. 1) Вершина (дерева, горы). Він на те дерево: заліз аж на саму верховину. Рудч. Ск. I. 4. 2) Моги́ла-верхови́на. Курган на возвышенном месте, обыкновенно сторожевой пост. Ой могило-верховина, чомусь рано не горіла. Гол. I. 96. *3) Верховье, исток. Сл. Нік. Ум. Верхови́нка. Шух. I. 204.