Словник української мови (1927)/верета

by Борис Грінченко

◀ вереснути

Словник української мови Борис Грінченко В верета

веретенечко ▶

Київ: Горно, 1927

Вере́та, ти, ж. 1) Дерюга. 2) Род шерстяных разноцветных ковриков, которыми застилают лавки, а иногда и стол. Чуб. VII. 387. Kolb. I. 58. Дайте ж нам і постілку та й писані верети. Гол. II. 111. *3) = Рядно́. Франко. «В поті ч.». 4) Множество, куча. Верета горобців у просі. Фр. Пр. 147. Ум. Вере́тка.