Словник української мови (1927)/важити
| ◀ важенько | Словник української мови В важити |
важитися ▶ |
|
Ва́жити, жу, жиш, гл. 1) Весить; иметь вес. Він таки має вагу, важить. Дещо. 2) Взвешивать. Поламались терези, сіль важучи на вози. Рудч. Чп. 171. 3) Иметь значение, вес, значить. Знайду собі иншого… ти мені не важиш нічого. Г. Барв. 397. Що він на своєму господарстві важить? що він за чоловік? Г. Барв. 271. 4) Иметь виды, метить; умышлять, покушаться. Я двох люблю, я двох люблю, — на третього важу. Грин. III. 70. На віщо ж ти важиш: чи на мою ясненькую зброю, чи на мого коня вороного, чи на мене, козака молодого. АД. I. 170. Де я мірю, там я вцілю, де я важу, — там я вражу. Гол. I. 2. Хто на моє здоров'я важить, той (сам його) не має. Ном. № 3823. Він уже давно важив на нас: на новий рік мав хату запалити, а це от обікрав таки. *Ва́жити на чиє́ життя́ — покушаться на чью-нибудь жизнь, злоумышлять против чьего-нибудь существования. 5) — чим. Рисковать. Не раз, не два через плоти лазив, не раз, не два здоров'ям важив. Чуб. V. 79. 6) — ле́гко. Придавать мало значения, не придавать особого значения. Не годилось так легко важити тієї сили. К. ЦН. 161.