Словник української мови (1927)/біяк
| ◀ біючий | Словник української мови Б біяк |
біяти ▶ |
|
Бія́к, ка́, м. 1) Большой молот, служащий для пробивания мельничных каменьев, для раскалывания дерева и пр. Біяком дуби в лісі то-що б'ють. Черк. у. 2) = Бия́к. Ой біяк черешневий, капиця залізна; як мя попер мужик ціпом, аж мі шкура злізла. Чуб. V. 1081. Ум. Біячо́к. Ув. Біячи́сько.