Словник української мови (1927)/біснуватий

Біснува́тий, а, е. 1) Сумасшедший, бесноватый. Ном. № 6426. 2) Употреб. как эпитет в значении переносном: сумасшедший. Вже ж і Січ їх біснувата жидовою поросла. Шевч. Ой, дівчино, люблю тебе, не їж хліба — візьму тебе… Ой, козаче біснуватий, нехай не їсть твоя мати. Чуб. V. 482. Осадив назад біснуватих коней. Левиц. I. Ум. Біснува́тенький.