Словник української мови (1927)/білувати

by Борис Грінченко

◀ білування

Словник української мови Борис Грінченко Б білувати

білуватий ▶

Київ: Горно, 1927

Білува́ти, лу́ю, єш, гл. 1) Снимать кожу с убитого животного. Наймит козла… білував. Рудч. Ск. II. 150. Зарізав чоловік ягня, тілко шо зібравсь білувати. Мнж. 134. 2) Белить (стену). Ми ще хати не білували, тільки посіркували. Новомоск. у. (Залюбовск.).