Словник української мови (1927)/білиця

by Борис Грінченко

◀ білитися

Словник української мови Борис Грінченко Б білиця

біличка ▶

Київ: Горно, 1927

Біли́ця, ці, ж. 1) = Бі́лка. Вх. Пч. II. 7. Вх. Зн. 43. 2) Непостриженная монахиня (в противоположность черни́ці). *А Марина в сукні білій, неначе білиця, богу молиться. Шевч. 3) Белое просо. 4) Раст. Thlaspi arvense. Вх. Пч. II. 36. 5) = Оклі́й, Aspidus lucidus. Вх. Пч. II. 18. См. Білю́га. 6) Меловая почва. Желех. Ум. Біли́чка.