Словник української мови (1927)/бідний
◀ бідкуватися | Словник української мови Б бідний |
бідник ▶ |
|
Бі́дний, а, е. 1) Бедный, неимущий. Роди, боже, на всякого долю — бідного і багатого. Чуб. III. 229. 2) Несчастливый, горемычный, бедный. Бідна моя головонька, доленька несчасна. Мет. Помер отець-ненька — я журюся: до кого ж я, бідна, пригорнуся? Чуб. V. 50. Ум. Бі́дне́нький, бідне́сенький. Жив тоді бідненький чоловік із жінкою. Грин. I. 71.