Словник української мови (1927)/бігун
◀ бігти | Словник української мови Б бігун |
бігунець ▶ |
|
Бігу́н, на́, м. 1) Бегун, быстро бегающий, скороход. Олінь лісний — бігун бистрий, а людей боїться. Гол. I. 376. 2) Ось, на которой ходит дверь, ворота и пр.: верея. КС. 1893. VII. 78. Чуб. VII. 383. Kolb. I. 60. Двері спали з бігуна. Шейк. 3) Верхний двигающийся жернов в мельнице. Вас. 183. 4) Полюс. Найтепліше на землі по-під рівноденником, а найхолодніше коло бігунів. Дещо. 5) Извилистый узор, зигзаг. Волын. г.; Славяносерб. у. 6) Род колбасы. Желех. 7) Лен. Вх. Уг. 227. Ум. Бігуне́ць, бігу́нчик.