Словник української мови (1927)/бурувати
| ◀ буртувати | Словник української мови Б бурувати |
бурулечка ▶ |
|
Бурува́ти, ру́ю, єш, гл. Бурлить. Де по весні вода бурує, там буде яма. Миуск. окр. Переносно о человеке: бурлить, бушевать. Прийде та ще й бурує, а що знайде в коморі, — у шинок забере. Г. Барв. 292.