Словник української мови (1927)/бунт
◀ бункош | Словник української мови Б бунт |
бунтар ▶ |
|
I. Бунт, ту, м. 1) Связка, пук (ниток, шелку, табаку и пр.) 2) Мн. Шесть больших струн на бандуре. КС. 1882. VII. 282. Ум. Бу́нтик, бу́нтичок.
II. Бунт, ту, м. Бунт, возмущение, мятеж. Бунт зрива́ти. Бунтоваться. Звели нам під москаля тікати, або звели нам з ляхами великий бунт зривати. АД. II. 114.