Словник української мови (1927)/булава
| ◀ букшпановий | Словник української мови Б булава |
буланий ▶ |
|
Булава́, ви́, ж. 1) Булава, знак гетманского достоинства. Оттогді то козаки добре дбали, бунчук, булаву положили, Єврася Хмельниченка на гетьманство настановили. Дума. До булави треба голови. Посл. 2) = Кийо́к. *Палка с шишкой у пастухов рогатого скота. Грин. III. 667. Мужик прийшов до вовка: лусь, лусь кийком. А лисичка… каже вовкові: «Крути-верти, вовчику, головою, щоб не поцілив сучий син булавою». Рудч. Ск. I. 21. Ум. Була́вка. Ном. № 3944, Була́вочка. Чуб. V. 1086.