Словник української мови (1927)/бранка
| ◀ бранжа | Словник української мови Б бранка |
брання ▶ |
|
Бра́нка, ки, ж. 1) Пленница. Дівка бранка, Маруся попівна Богуславка. ЗОЮР. I. 210. 2) Набор (рекрутов). Я пішов до бранки, та не здавсі. Шух. I. 317. Стережіться, парубочки, бо либонь бранка буде. Гол. I. 139. 3) Род рыбы: Barbus fluviatilis. Вх. Лем. 394. *4) Ба́ба-бра́нка. Повитуха. Не може-ж дитина вродитися без баби-бранки. Крим. Ум. Бра́ночка.