Словник української мови (1927)/борикати
| ◀ боривітер | Словник української мови Б борикати |
боріг ▶ |
|
Бори́кати, 1) каю, єш, гл. Рыть рогами. Сам бик землю борикає і на себе кидає. Фр. Пр. 28. Киртиця борикат землю. Вх. Лем. 393. 2) чу, чеш, гл. Мычать. Ходить волик понад Дунай, сумненько бориче. Лукаш. 140.