Словник української мови (1927)/бовкати
| ◀ бовкання | Словник української мови Б бовкати |
бовкнути ▶ |
|
Бо́вкати, каю, єш, гл. 1) Звонить отрывисто; ударять (в колокол). Бовкає дзвін у неділю. О. 1861. X. 148. Чуємо, що бовка дзвін, та не знаємо, де він. Ном. № 13827. 2) Говорить необдуманно. Нехай хоч жінки ледачі посоромляться, а то ще й при йому инший таке пробовкне, щоб їх лиха година бовкала. Г. Барв. 152.