Словник української мови (1927)/би
| ◀ бзюк | Словник української мови Б би |
бибак ▶ |
|
Би, сокращ. б. 1) Частица, прибавляемая к слову для выражения условности: бы, б. Я ж би тую Україну кругом облітала. Нп. Дурним би назвали, од себе прогнали. Шевч. Як би він не лях, то не звав би ся Стасем. Литин. у. Би б. Был бы. Не рад би б ти моєму братіку, як би в гості прийшов? Рудч. Ск. I. 85. Би-м. Выражается условность в 1-м лице. Від чорта би-м ся відхрестив, а від тебе ні відхрещусь, ні відмолюсь. Ном. № 2806. Дала би-м білу ручку, та нема кому. Чуб. V. 1. Ой рада би-м, мій синоньку, листок написать. Федьк. I. 37. Также точно для 2-го лица ед. ч. — би-сь. Не волів би-сь, милий синку, йти з ягнятком на толоку. Федьк. Для 1-го лица мн. ч. би-сьмо; для 2-го лица мн. ч. би-сьте. 2) Сз. Дабы, чтобы. І над ним і коло него хрестик Божий пише, би уроки, би злі духи там не приступали. Федьк. I. 3.