Словник української мови (1927)/безмовний

Безмо́вний, а, е. Немой, безмолвный; молчаливый. Воли… безмовні. К. Дз. 193. Нічого не мовить, як мрець безмовний. Г. Барв. 535. Шле на перед робить своїх безмовних. К. МБ. ХІІ. 269. Вона показалася зовсім не такою тихою і безмовною, якою вона вдавала себе. Левиц. I. 294.