Словарь української мови (1924)/і
| Словарь української мови І і |
ібиска ▶ |
|
І, сз. И. Був собі чоловік, і все його жінка слабувала. Рудч. Ск. I. 168. Як Бог дасть, то і в вікно подасть. Посл. І вітер не віє, і сонце не гріє. Нп. І виходила до його вся земля. Єв. М. I. 5. І де ті люде тут возьмуться. Шевч. 339. Между двумя гласными и послѣ гласной сокращается въ Й. Як не зароблю, то лежатиму поки й опухну. ЗОЮР. I. 11. Стала їсти й пити. Шевч. 352. Далі вже й під Київ підступав. ЗОЮР. I. 3.
І, меж. 1) Выражаетъ удивленіе. І, матінко моя! Я бачив в городі такеє, що тілько в казці росказать. Гліб. І! що тепер із ним зробилось! Де в біса й сила тая ділась. Гліб. А жіночку свою любив і Господи єдиний! Шевч. 526. 2) І вже! Выражаетъ печаль, отсутствіе надежды: Эхъ! увы! Йди, доню, гуляти!… — І вже, моя мати, мені не гуляти. Хата, 11. І вже, не справить горбатого могила. Ном. № 3221.