Словарь української мови (1924)/шутий
◀ шусть | Словарь української мови Ш шутий |
шутка ▶ |
|
Шу́тий, а, е. Не имѣющій одной изъ обыкновенныхъ принадлежностей. а) Безрогій, также съ малыми рогами. КС. 1898. VII. 45. Kolb. I. 65. Шух. I. 210. „Нема такого діла, щоб я не зробив!“ — „А налигай шутого вола за роги.“ — „Еге, коли ні за що налигача зачепити.“ Черном. б) Безухій, безхвостый. Шу́тий собака (безухій); шу́та корова (безъ хвоста); шу́тий цап — козелъ безъ бороды. Берд. у. в) — чолові́к. Безухій или лишившійся волосъ на головѣ человѣкъ. Козел. у. г) —та цибу́ля. Лукъ безъ луковицы. Шута цибуля: одні пера, а головки нема. Лебед. у. е) Шу́та ши́я. Обнаженная, не прикрытая воротникомъ шея. У дівчини шута шия. Берд. у. ж) Узоры въ вышивкахъ также называются шуті: особый родъ, отличающійся отъ иного рода, называемаго ріжкаті. Шух. I. 161.