Словарь української мови (1924)/шибеник
◀ шибен | Словарь української мови Ш шибеник |
шибениця ▶ |
|
Ши́беник, ка, м. 1) Висѣльникъ, достойный висѣлицы. Відорвався, як шибеник від шибениці. Ном. № 3152. Борода як у владики, а сумління, як у шибеника. Ном. № 180. 2) Шалунъ, сорвиголова.