Словарь української мови
Борис Грінченко
Ш
шептати
Берлін: Українське слово, 1924

Шепта́ти, пчу́, чеш, гл. 1) Шептать. Тихо стало в хаті, тілько наймичка шептала: „Мати.... мати.... мати....“ Шевч. 107. Пішов шелест по діброві, шепчуть густі лози. Шевч. 31. Про тебе і в шпиталя́х ше́пчуть — говорятъ хвастливому. Ном. № 2584. 2) О знахарствѣ: пришептывать. Не так буде, як ворожка шепче, а так буде, як Бог дасть. Ном. № 234. 3) Наговаривать, наушничать.