Словарь української мови (1924)/чухрати
| ◀ чухрання | Словарь української мови Ч чухрати |
чухрій ▶ |
|
Чухра́ти, ра́ю, єш, гл. 1) Обрубывать вѣтви, сучья на деревѣ; обрывать однимъ движеніемъ руки рядъ листьевъ на вѣтви. Вас. 147. Поставив мене чухрать гілля. Новомоск. у. 2) Разбирать овечью шерсть, очищая отъ сору. Вас. 152, 202. Ой коли б ти хазяїн, та овечки собі мав, то б я дома сиділа, вовничку чухрала. Чуб. V. 684. 3) Бить, колотить. Лупіть Рябка! — сказав, — чухрайте! Ось батіг! Г. Арт. (О. 1861. III. 82). Хомиха кожен день свого Хому чухрала. Боров. 60. 4) Бѣжать. Маркев. 34. А ну ноги на плечі та й чухрай. Ном. № 4408. Видно й хати, та далеко чухрати. Ном. № 11423. От ми базікаєм, а час, мов віл з гори чухра, його не налигаєш. Г.-Арт. (О. 1861. III. 112). 5) Объ огнѣ пожара: бистро подвигаться, охватывая. Вихопився огонь із кватирочки та й пішов чухрати все кругом. Г. Барв. 472.