Словарь української мови (1924)/чоловік
| ◀ чоловий | Словарь української мови Ч чоловік |
чоловіколюбець ▶ |
|
Чолові́к, ка, м. 1) Человѣкъ. Перелічив — аж сорок чоловіка. Рудч. Ск. II. 141. Оце вже стало їх шість чоловіка. Чуб. II. 96. 2) Вообще мужчина. Ляхи так одуріють, що жінки між ними стануть розумніші од чоловіків. Стор. М. Пр. 46. 3) Женатый человѣкъ. Діди з чоловіками поділились на гурточки. О. 1861. XI. Св. 30. В правім притворі стояли чоловіки та парубки; в лівім — діди, на середині — малі хлопці, а в бабинці — молодиці та дівчата. Левиц. I. 13. 4) Мужъ. Чуб. V. 128. Чоловік умер, двоє діток мені покинув. МВ. I. 71. 5) Мужикъ, крестьянинъ. Доля… як лихоманка, не розбіра, на кого насіпається: чоловік, чи пан — їй все однаково. О. 1861. III. 13. Пан — не пан, чоловік — не чоловік. Чуб. II. 370. 6) О волкахъ: штука. Шість чоловіка вовків як нап'яли одного зяйця. О. 1861. V. 69. Ум. Чолові́чок, чолові́ченько. Іде чоловічок такий маленький. Харьк. Ласкат. чолові́ченько употребл. преимущ. въ значен. 2—4 и особенно въ послѣднемъ. Дивітеся, чоловіченьки, які в мене черевиченьки. Чуб. V. 1158. Увійшов хазяїн: „Здорова, жінко моя люба!“ — Здоров, чоловіченьку! Драг. 164.