Словарь української мови (1924)/чин
◀ чимчикувати | Словарь української мови Ч чин |
чина ▶ |
|
Чин, ну, м. 1) Дѣйствіе, дѣяніе. Після старої голови все марно пійшло. Ні порядку, ні чину. Г. Барв. 224. 2) Способъ, образъ. То — проше пана — оттаким чином робилось. НВолын. у. Одслуживши в церкві службу Божу і похорон, як слідує, понесли тим же чином і на кладвище. Кв. 3) Чинъ (заимствовано изъ русскаго языка). Великого чину дійшов. МВ. II. 32.