Словарь української мови (1924)/хутір
| ◀ хутенький | Словарь української мови Х хутір |
хутірський ▶ |
|
Ху́тір, тора, м. Отдѣльная усадьба внѣ селенія, выселокъ. Як би з хутора, то б і повірила. Ном. № 6878. З давнього-давна у гаї над ставом удвох собі на хуторі жили. Шевч. Ум. Хутіре́ць, хуторе́ць, хуторо́к. К. ЧР. 104. МВ. I. 139. Жила вдова хуторцем. Г. Барв. 304.